читайте також
- Час у протистоянні з Росією грає проти світової спільноти. Оскільки Росіяни консервуються, капсулюються від усього іншого світу, виростає нова ідеологічна «залізна стіна». Потрібно діяти не повільно, задіюючи у ворога процеси адаптації (повільного призвичаєння до поганого стану речей, в т.ч. імпортозаміщення), а шокової терапії. Щоб їхні люди які були за кордоном і бачили, що там живуть нормальні цивілізовані громадяни, а не зомбі з «вісі зла», відчули різке погіршення і почали задавати самі собі запитання. Виникнення потреби і самопостановка запитань – перший крок до зміни свідомості.
- Також свідомість росіян легше переламати через мораль (почуття справедливості, провини), ніж через погрози фізичні чи матеральні негаразди. Двома останніми засобами (тиском ФСБ і зубожінням глибинки) карає росіян з успіхом їхня власна влада.
Крім того, весь світовий досвід показує, що очевидний економічний диспаритет не переконує зомбоване населення у хибності вибраного шляху. Прикладом є Північна і Південна Кореї, Куба і США. Попри разючу відмінність в економічному розвитку ідеологічне навіювання і психологічні маніпуляції тільки посилюються. Отож найважче зруйнувати політичний міф, змінити свідомість електорату інформаційними методами, а не домогтися економічного зубожіння. Це повна аналогія до терапії та реабілітації алко- чи наркозалежних людей: подолати проблему медично відносно легко, а психологічно позбутися залежності («синдрому імперськості») дуже не просто.
- Путіну вигідно політично інтегрувати Донбас у політичне тіло України. Це регіон найбільш густо населений, а електорат політично заангажований. Усі місцеві вибори виграватимуть проросійські кандидати. У Верховній Раді знов буде провідна проросійська фракція, а відтак шизофренічне роздвоєння особистості українського політикуму відновиться.
Із втратою Криму і Донбасу автоматично путін втратив політичні віжки управління у Києві, оскільки партія комуністів і регіонали позбулись свого електорату і не пройшли до Верховної Ради (а відповіддно і Кабінету міністрів).
Багато хто думає, що громадяни України стали більш національно свідомими і тому парламент став проукраїнським. Нічого подібного, просто Росія штучно відсікла левову частку своїх прихильників від політичного тіла України.
Зливши їх назад (із загиблими батьками, братами, синами) в Україну, Росія різко змінить політичні шальки терез. Самі українскі політики змушені будуть різко змінити свою політичну риторику щоб сподобатися основній масі електорату. Крім того, повертаючи ці території назад путін намагатиметься виторгувати політичні преференції (місцеве самоврядування, статус російської мови тощо). Але найголовніше, буде скинуто на Україну відновлення розграбованого індустріального регіону (за оцінкою фахівців лише на повне розмінування території піде 20 років). А це знову дає путіну два козира: 1) незадоволеність виборців Ценрально-Західної України чому левова частка бюджету іде колишнім сепаратистам (нова лінія напруження і розколу); 2) розподіл коштів бюджету понизить рівень соціальних стандартів, або заморозить їх на багато років на нинішньому рівні, що дескретитуватиме пронаціоналний уряд і збільшуватиме частку індиферентників та опозиційно налаштованих мешканців.
- Прогнозую, що до Президентських виборів 2019 року буде передано східну частину державного кордону України під контроль представників ООН. Відтак буде перетиснута пуповини, що живить квазіутворення ДНР і ЛНР. Звісно ці недоношені й нежиттєздатні організми помруть ненародженими. Однак у материнському організмі (Росії) неминуче виникне складний, емоційно негативний синдром «політичного викидня». Тому невдаха акушер-путін має зробити все можливе щоб не зазнати репутаційних втрат. Найлегший шлях – це подати інформаційно поразку як перемогу (виторгувавши максимальні поступки від України). Також застосовуватиметься психологічний захист «лисиці і винограду» суть якого зводиться до того, що лисиця не діставши високо ростучого винограду переконала себе, що він зелений і кислий. Так і кремлівські пропагандисти стверджуватимуть, що у них не було на меті незаконно відібрати частину території суверенної держави, а вони лише тимчасово виступили у якості миротворця і захисника російськомовного населення.
Тому це питання стратегічно уже вирішене і лише залишається частина політичних торгів. Важливо щоб наші представники не поступалися у питаннях сувернітету (федеративність, мова тощо) але максимально підігрували путінцям в інформаційному відході «зберегти політичне обличчя». Тоді процес політичного аборту пройде найменш травматично для усіх сторін. Надіюся, що політичні висновки першочергово зробить українська влада і на майбутнє використовуватиме запобіжні засоби у зовнішньо політичних «зносинах» з недоброчесним сусідом, виконуючи заповіт Кобзаря «Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями, Бо москалі — чужі люде, Роблять лихо з вами».
- Чому не можна у політичних тогргах за Донбас поступатися статусом державної мови? Чи замислювалися ви які мови вивчають наші діти у школі і чому? Алійська, німецька, французька і російська. Які країни є світовими лідерами, перечисліть. Тепер зрозуміло? Не тільки Росія дбає за «русский мир» і поширення російської мови в Україні і Прибалтиці. Президент Франції дуже підтримує франкофонію, зокрема тратяться мільойни євро для підтриманя і поширення французької мови у світі.
Міністр закордонних справ України Павло Клімкін заявив, що в Україні з 1 вересня розпочнеться рік французької мови.
У листопаді 2015-го Порошенко підписав указ, яким оголосив 2016 рік «Роком англійської мови в Україні».
http://www.volynpost.com/news/109546-v-ukraini-bude-rik-francuzkoi-movy
Колонії мають знати мову свого господаря. Русифікація і насадження російської мови нам уже відомі. На проросійському мітингу в Прибалтиці (2018 р.) один із спікерів виголосив: «щоб вільно спілкуватися на Західній Україні виключно російською мової нам знадобилося 100 років, якщо буде потрібно 300 років щоб таке ж право вибороти у Прибалтиці, то ми готові до цього».
Нонсенс але досих пір тривають суперечки щодо статусу української мови в Україні. Мадярсько-угорський інцидент тому підтвердження (незнання мови не дає можливості асимілюватися, інтегруватися у культурний простір, навіть дотримуватися нормативно-правової бази, а відтак бути толерантним до корінного населення країни – це проективне створення передумов для виникнення гострих конфліктних ситуацій). Тому мова як розмінна монета в інтеграції Донбасу в ослаблене культурно-політичне тіло України є надзвичайно великою ціною.
Україна за площею, населенням і потенціалом еквівалентна Франції але, що вона робить для культурної експансії (історичне питання з поляками, росіянами, угорцями …). Навіть ініціативи української діаспори у Канаді сприймаються як щось другорядне і не важливе. Політична еліта не дозріла щоб її навіть серйозно сприймали за кордоном, а «працювати ліктями» на міжнародній арені вони не готові і поготів. Мовляв ми економічно слабкі, але подивіться як економічно слабкі Греція, Чехія відстоють свої національні інтереси. Політики мають зрозуміти, що у сучасному глобалізованому постіндустріальному (інформаційному) світі неможливо досягнути локального результату не інтегрувавшись глибоко на культурно-політичному рівні у світовий простір.
Де українські пісні на Євробаченні? Де зрозумілі для іноземців флешмоби укр.культури? Де підтримка сучасних модних вітчизняних дизайнерів які виготовляють вишиті сумочки, туфлі, модернові плаття? Де українский кінематограф і мультиплікація (втрачаємо дітей які цитують персонажів російських мультиків і сміються над злодійкуватим і тупеньким персонажем – князем Київським, відбувається емоційне і несвідоме прийняття позиції меншовартості)? Де належний національний рівень проведення конкурсу української мови ім. Петра Яцика (він має бути міжнародним і проводитись у форматі національного свята). Чи знає хтось сьогодні в Україні переможця цього конкурсу? Жодного, ніхто і ніколи не знав!
Не зовсім зрозумілими є національні інтереси у виписаних МОН України умовах здобуття наукових ступенів і вчених звань вітчизняними науковцями. Для їх отримання українські науковці мають перекласти на іноземну мову результати власних наукових досліджень і здебільшого за свій кошт опублікувати в іноземних журналах. Також яким би розумним не був вітчизняний доктор наук, він не отримає вченого звання «професор» без одержання сертифікату міжнародного рівня про знання іноземної мови на рівні B2. Чи зобов̓язуть французького чи німецького науковця власні новітні наукові доробки експотрувати безкоштовно за кордон?
Де процедурне забезпечення чи технологічне уможливлення імплементації «мовного закону». Скажімо, входячи на сторінки інтернет-магазинів я змушений шукати значок зміни мови з російської (яка поставлена по замовчуванню як базова) на українську. Ловлю себе на думці, що часто того не роблю бо розумію обидві мови але так цю ситуацію й сприйматиме російськомовне населення. Однак при цьому фоново українська мова входитиме у їх життєвий простір. Для цього держава має напрацювати гнучкі і м`які механізми які інтегруватимуть свідомість українського російськомовного громадянина в українське культурно-ментальне поле. Найлегше це робити не з примусу, а пропонуючи більш якісний і девший (конкурентоспроможний) продукт (якісно виконані і чудово ілюстровані дитячі книжки, пісні Вакарчука, молодіжні етнофестивалі, ексклюзивні глиняні чи деревяні іграшки тощо).
Однак слід памятати, що найлегше дискредитувати цю ідею шляхом перегинання палки і доведення ситуації до абсурду. Прогнозую, що саме цим шляхом діятиме Кремль через штучно створені «пронаціоналістичні» ультра праві організації та політичні обєднання. У цьому контексті доречно згадати сентенцію Гіпократа: «Тільки міра робить з речовини ліки чи отруту». Відповідно завданням української влади буде унеможливлення перетворення Росією благотворної ідеї відновлення української мови на чорну політичну отруту гібридної інформаційної війни.
Мовне питання – це питання не тільки культурної ідентичності, а політично-економічне, питання розширення сфер впливу, боротьби «франко-саксонського» світу із «русским миром». «Раб завжди знає мову свого господаря, а господар ніколи не розмовляє на мові свого раба».
К.психол.н., доцент кафедри психології
та соціальної роботи ТНЕУ,
заступник голови ГО «Інтелектуальний штаб
громадянського суспільства»,
член Соціологічної асоціації України А.Н. Гірняк
