Четвер , Грудень 13 2018
ГОЛОВНА / Медіа - це ти / Українсько-литовський письменник Ярослав Мельник отримав премію у Франції за переклад роману “Далекий простір”

Українсько-литовський письменник Ярослав Мельник отримав премію у Франції за переклад роману “Далекий простір”

Український і литовський письменник, філософ і критик  Ярослав Мельник за французький переклад роману “Далекий простір” отримав премію у Франції. Зазначимо, що в 2013-му роман “Далекий простір” за версією BBC став  Книгою року 2013.

Літературний критик, науковий співробітник Інституту Івана Франка НАН України Ігор Котик на своїй сторінці в соцмережі виставив одну із рецензій на роман “Далекий простір”, яка не була ще оприлюднена на літературних чи новинних ресурсах. Вважаємо, що українця, за творами якого випускники шкіл у Литві складають іспити,треба популяризувати в Україні. Тому публікуємо рецензію Ігоря Котика без скорочень з надією, що вона, може, когось і змотивує до прочитання творів Ярослава Мельника.

СОЦІУМ І МЕТАФІЗИКА «ДАЛЕКОГО ПРОСТОРУ»

Мельник Я. Далекий простір: роман. – Харків: КСД, 2013.

“Один славетний філософ з Кеніґсберґа у своїй книжці «Критика чистого розуму» твердив, що час і простір є незалежними від людського досвіду формами чуттєвості. Український письменник Ярослав Мельник, котрий мешкає в близькій до Кеніґсберґа Литві і є автором кількох книжок філософської есеїстки, напевно про це знає. Але в романі «Далекий простір», визнаному переможцем конкурсу «Книга року ВВС» 2013 року, все далеко не так, як у Канта.

Цитую з Десяти тез загальної геософії, опублікованих у підручнику з геософії для коледжів шостого розряду:

«Простір суб’єктивний і оточує кожного безпосередньо як аура.

Простір переміщається разом із людиною.

Немає об’єктивних далеких просторів, є тільки близькі простори.

Переміщення в просторі бути не може, може бути лише переміщення простору (близького) разом із людиною.

У будь-якій точці людина у себе вдома. Вона не рухається» (с. 21).

У своєму фантастичному романі письменник описує суспільство незрячих. Суспільство, яке втратило пам’ять про те, що колись очі служили не лише для виділення сліз. Так, це роман-антиутопія, роман-пересторога, в якому помітно збіжності з класиками цього жанру – Дж. Орвелом, Є. Замятіним, О. Гакслі, К. Кізі. Головний герой роману Орвела «1984» Вінстон Сміт вважає, що людство має майбутнє, якщо воно передаватиме з покоління у покоління таємне вчення про те, що 2×2=4, тобто якщо воно буде триматися елементарної істини. У романі Я. Мельника це передумова сюжету: тут зображено суспільство, яке деградувало, не змогло передати простої істини, що людина від природи зряча.

Існує колосальна відмінність між реально існуючими незрячими, котрі становлять меншість і котрими опікуються зрячі, й зображеними у книжці незрячими, котрі становлять більшість. Суспільство незрячих живе у т.зв. «близькому просторі» – просторі, який приблизно співмірний із простором нашого поняття аури. Це правда, що незрячі мають добре розвинені інші аналізатори – зокрема, загострений нюх: можуть на запах визначити, з якого району та чи та особа. Але жодного уявлення про сприймання форми на віддалі в такому суспільстві нема. Речі і категорії, котрі сприймаються виключно зором, – світло, сонце, колір, зовнішність тощо – для незрячих не існують, тож і відповідних лексем їхня мова не знає. Незрячі не мають поняття про чистоту і бруд, не можуть відчувати красу, поняття Бога і свободи у їхньому суспільстві втрачають сенс і виходять з ужитку. Література незрячих позбавлена описів, вона зводиться до діалогів, а оголені тіла викликають сексуальний потяг лише після дотику до них. Щоб уявити собі, наскільки змінюється людство з втратою зору, може, варто нагадати, що ми сприймаємо через зоровий аналізатор близько вісімдесяти відсотків інформації. Позбавлене такої величезної кількості інформації, суспільство незрячих фактично нездатне себе обслуговувати, а це значить, що воно приречене.

Очевидно, що в такому середовищі повинен був з’явитися хтось з більшими спроможностями, ніж тамтешні середньостатистичні громадяни. Таким виявляється головний герой роману Габр. Спершу він періодично прозріває, а згодом його здатність бачити стає постійною. Поява здорової людини в оточенні, де більшість становлять хворі, викликає конфлікт, неодноразово описуваний в романах-антиутопіях. Хворі намагаються лікувати здорового, Габра запроторюють до психдиспансеру, та Я. Мельник знайшов спосіб, як випустити свого героя на волю і звільнити від репресивної медицини.

Але те звільнення – ілюзорне. На плечі уже цілком здорового Габра лягає нове, значно важче випробування – адже тепер він стає головною ударною силою терористичного угруповання. І навіть коли йому вдається вийти з-під контролю терористів (а це, зауважмо, – колишні зрячі), і він потрапляє у міністерське крісло (привілей зрячих), то чується не по собі – його сильно гнітить неволя. Порівняно з незрячими, котрі є тотально контрольованими і пересуваються за допомогою спеціального обладнання, так званих датчиків, що подають сигнали, куди людині слід рухатися, щоб дістатися з точки А в точку Б, Габр нібито вільний. Він мав би бути настільки вільним, наскільки вільні інші високопосадовці – горстка зрячих, що живуть окремо від суспільства незрячих. Але насправді існує величезна різниця між Габром та іншими керівниками Державного Об’єднання: ті хоч і зрячі, проте далекий простір їх не вабить, отже, в метафоричному сенсі, вони теж – як і незрячі – живуть фактично у близькому просторі.

У перших двох розділах роману здається, що влада в Державному Об’єднанні жорстока, цинічна і несправедлива. У розділі третьому виявляється, що вона хоча й брехлива, але м’яка і нещасна. Мабуть, тому, що майбутніх владоможців готують до відповідних ролей з дитинства, ці люди не знають свободи, а лише обов’язки. А брехливість їхня, чи, політкоректно висловлюючись, зберігання державної таємниці (приховування від незрячих інформації про те, що у світі існували й існують зрячі) має етичні мотиви: витік такої інформації спричинив би серед сліпих непередбачувані психічні наслідки аж до епідемії самогубств.

Книжка «Далекий простір» розділена на чотири частини. Четверта частина малесенька, три перші, по вісімдесят-дев’яносто сторінок, описують три періоди життя Габра, його три статуси і стосунки з трьома жінками. Оскільки в основі роману дуалістичне протиставлення зрячих і незрячих, далекого простору і близького, то існує спокуса інтерпретувати цей дуалізм на символічному рівні. Проте мені здається, що сенс цього роману-притчі виходить за межі дуалізму. Ярослав Мельник не ділить персонажів на позитивних і негативних, серед них усіх тільки про головного героя можна сказати, що його внутрішній світ розкрито, його почуття зображено у розвитку. Серед описів його внутрішнього стану натрапляємо на такий, з часів його міністерської діяльності: «… Там, у тій далечині, в далекому просторі, був весь сенс. Його перші хвилини біля моря: коли сонце ще не було сонцем, а було величезним, круглим. І те, що бігло з усіх боків до нього, до його ніг, задихаючись у радісній піні, – було таким незрозумілим і захоплюючим. Ще не названим. Все було вперше, все вторгалося в душу і заповнювало її до країв» (с. 225). Влада не принесла йому щастя, але напевно допомогла відчути цінність і суть того, що приблизно називаємо свободою. Не йдеться про жодні політичні конотації. Свобода тут – це свобода від нав’язуваних цінностей, від посередностей (ліберально кажучи: стандартів), свобода від матеріального, від мови як, перефразовуючи Гайдеґґера, в’язниці буття. В «Дао де цзіні» сказано, що початком неба і землі є безіменне, а найбільша глибина полягає в переході між безіменним та наділеним іменем. Головний герой роману переживає цю глибину завдяки вигаданому Ярославом Мельником концепту далекого простору.”

Ігор Котик, науковий співробітник Інституту Івана Франка НАН України

про пост.укр

цікаво також

Українські бійці збили ворожий безпілотник (фото)

Силами і засобами протиповітряної оборони Об’єднаних сил у смузі дій однієї з механізованих бригад, що …

У Тернополі створили сервіс, який дасть можливість громадянам комунікувати з поліцією он-лайн

Чому сусід-наркоторговець досі не за ґратами? Коли поліцейський має право на обшук людини? Чи можливо …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *